Що таке філологія
Опитування на тему «Що таке філологія?» Старшокласників, студентів, осіб з вищою освітою і членів філологічних кафедр показує широкий розкид думок і майже повна відсутність у частини опитаних якого-небудь зв’язкового визначення науки про слово.
«Я знаю, що це таке, до тих пір, поки мене не запитають, що це таке» – ці слова християнського мислителя Середньовіччя Августина Блаженного, сказані ним з приводу категорії часу, цілком застосовні в роздумах про філології.
З одного боку, ця наука належить до числа найбільш розвинених. Вона має певним предметом, точними методами його вивчення, системою теоретичних висновків і накопичених знань, широкої сферою докладання до суспільній практиці [Волков 2007: 23]. З іншого, філологія залишається наукою невирішених проблем, на які вказують всі, хто з нею стикається.
Звернімося до історії філології та зіставимо розуміння відповідного терміна у вітчизняних представників філологічного знання, починаючи з XVIII століття.
В. К. Тредіаковський, по праву гордо називав себе філологом, свою науку ототожнював з елоквенції «красномовством».
Його молодий сучасник М. В. Ломоносов першим у вітчизняній науці сформулював визначення терміна філолог. У ілюстраційні діалозі з «Короткого керівництва до красномовства» є репліка: «Філіпн. Істинно я почну і постараюся, щоб мені з Філіпна зробитися філологом [1] ». [Ломоносов 1952: 342].
У «Словнику Академії Російської» слова філологія немає, але є три однокореневих слова – філолог, філологічний, філологічно. Якщо філолог в ньому тлумачиться як «любослов» [САР: 6: 488], то потенційне слово філологія означало б «любословія».
Одне з перших визначень терміну філології дав Н. М. Яновський у своєму «Новому Словотолкователь …» (1806): «ФИЛОЛОГИЯ, Гр. Люблені і вчення мов і словесності; наука, яка містить в собі правила та примітки, службовці до загального пізнання мов, їх критики, значення як власного, так і стерпного їх слів і висловів і нарешті всього того, що має відношення до вираження в різних говірками народів як давніх, так і нових. «…» До філології відносяться різні галузі людських знань, крім високих наук математичних і фізичних »[Яновський 1806: III: 987-988].
В. І. Даль у знаменитому словнику науку про слово теж не обійшов. «Філологія, мовознавство, наука чи вивчення древніх, мертвих мов; Вивченням живих мов »[Даль 1980: 4: 534]. Якщо В. І. Даль, гранично звужуючи розуміння філології, зводить її до мовознавства, то більшість наступних авторів розширює розуміння філології, включають в неї і культуроведческого аспект.
В авторитетному «Русском енциклопедичному словнику» І. Н. Березіна терміну філологія присвячені дві статті: «Філологія порівняльна» і «Філологія». Перша трактується ним в дусі компаративістики – провідного напряму в науці тих років, друга – любоязичіе – являє собою короткий нарис змісту цього поняття від античності, де ораторське мистецтво досягло верхів словесної майстерності, до другої половини XIX ст., Коли вона розділилася на дві гілки: «науку про мову та літератури народу» і науку про народ. У першому випадку в центрі уваги залишаються проблеми граматики, критики і герменевтики, а в другому – етнології та культурології (див .: [Березін 1878: 215]). Для того часу таке розуміння філології було помітним кроком вперед.
У «Енциклопедичному словнику» Брокгауза і Ефрона філологія мислиться в складі єдиної історико-філологічної науки і визначається як «наука, що має своїм змістом вивчення творінь людського духу, т. Е. В їх розвитку» (див. Перєїзд .: [Зелінський 1993: 811 ]).
«Енциклопедичний словник» Російського бібліографічного інституту Гранат філологію визначає так: «любов до слова, до вивчення слова-думки» [Ріттер 1926: 511]; «Звернена до пам’ятників сторона історико-філологічної науки» [Там само: 512].
С. С. Аверинцев в «Короткої літературної енциклопедії» філологію визначив як «співдружність гуманітарних дисциплін, які вивчають історію і що з’ясовують сутність духовної культури людства через мовної та стилістичний аналіз письмових текстів». Правда, у цій статті нижче є примітна фраза: «Правильніше бачити в Ф. широку, але внутрішньо єдину і самозаконности форму знання, яка визначається не стільки кордонами свого предмета, скільки специфічним підходом до нього» [Аверинцев 1972: 974].
Для Е. Д. Поліванова філологія – це сукупність дисциплін суспільних наук, що вивчають явища культури, відображені в пам’ятках слова, т. Е. В мові і в літературних джерелах, а також (оскільки інші мистецтва, в свою чергу, тісно прилягають до літератури) і в пам’ятниках інших мистецтв [Поливанов 2010: 129-130].
Р. А. Будагов називав філологію сукупністю наук, які вивчають культуру різних народів, насамперед у тому вигляді, в якому вона виражена в мові, в писемності, в художній літературі [Будагов 1976: 14].
Показовими підсумки дискусії 1979 «Філологія: проблеми, методи, завдання» на сторінках журналу «Літературний огляд». Виступи відомих літературознавців, лінгвістів і філософів Я. Білінкіса, М. Гаспарова, М. Гіршмана, В. Григор’єва, В. Кожинова, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, А. Маркова, В. Федорова про різні аспекти філології не привели до виникнення єдиної концепції базових основ цієї галузі гуманітарної науки.
Через майже двадцять років С. І. Гиндин констатував, що будь-якого єдиного визначення філології немає навіть в спеціально присвячених цій темі роботах Г. О. Винокура. Визначення можна реконструювати завдяки висловлюванням Г. О. Винокура про сутність філологічної роботи. Наприклад, «філолог – не” буквоїд »і не« гробокопач », а просто – кращий з читачів: кращий коментатор і критик. Основний обов’язок філолога саме в тому і полягає, щоб розуміти рішуче все (цит. За: [Гиндин 1998: 5]). Зауважимо, що Г. О. Винокур визначав філологію не прямо, а через структуру тексту і міркування типу: «… немає сумнівів, що читання – це мистецтво, якому треба вчитися … майстер читання і є та людина, яку ми називаємо філологом. Саме ж мистецтво читати в передбачуваному тут сенсі справедливо буде позначати в цьому випадку словом «філологія» »[Винокур 1981: 38-39]. Якщо для Г. О. Винокура філологія – мистецтво читати, то для С. С. Аверинцева філологія – дослідження людського світу, організованого навколо тексту і побаченого через текст [Аверинцев 1972: 975].
Ю. В. Рождественський вважав філологію «средостением між вченням про мову і вченням про літературу». У філології він виділяв загальну філологію, що вивчає співвідношення різних способів і форм застосування мови в суспільно-мовній практиці, обліку та опису сфер спілкування та історичному досвіду нормування суспільно-мовної практики [Різдвяний 1979: 3].
Невипадково, що за останні три роки в науковій періодиці були опубліковані статті з абсолютно однаковою назвою «Що таке філологія?» [Нікітін 2010; Хроленко 2010; Аннушкин 2012]. Публікація О. В. Нікітіна являє собою републікованих забутої статті Ф. Ф. Зелінського «Філологія» в «Енциклопедичному словнику» Брокгауза і Ефрона [Нікітін 2010]. У двох інших міститься авторське розуміння природи філології. Про нього розмова нижче.
Сучасні енциклопедії та словники на питання, що таке філологія, відповідають так.
«Філологія – наука (тут і далі підкреслено нами. – А. Х.), що вивчає культуру, мову і літературу того чи іншого народу» [http://www.glossary.ru].
«Філологія – назва групи дисциплін (лінгвістика, літературознавство, текстологія та ін.), Що вивчають людську культуру через текст» [http://www.lan.krasu.ru].
«Філологія …, сукупність методів і прийомів дослідження пам’яток писемності з точки зору мови, стилю, історичної та етнічної приналежності» [БЕ 2006: 54: 476-477].
Отже, в дефініціях статус філології визначається по-різному:
(1) наука;
(2) назва групи дисциплін;
(3) область гуманітарного знання;
(4) сукупність методів і прийомів дослідження пам’яток писемності.
В умовах відсутності загальноприйнятого визначення терміна можливі й досить несподівані дефініції. Так, в анотації до однієї з монографій стверджується, що в даний час текст розглядається як сфера філології – літературознавчої дисципліни, що вивчає твори писемності з метою встановлення їх особливої організації (виділено нами. – А. Х.) [Авер’янов 2008].
Укладачі зарубіжних енциклопедій зіткнулися з тією ж самою науковедческой проблемою. Французький лінгвіст Ж. Марузо термін філологія тлумачить так: «Це слово зазвичай позначає вивчення літератури взагалі, але більш певним чином (за винятком власне історичних дисциплін – історії, науки про старожитності) – вивчення писемних пам’яток і тієї форми мови, з якою вони нас знайомлять , а в ще більш спеціальному сенсі – вивчення текстів і їх передачі, за винятком дослідження мови, якою займається мовознавство »[Марузо 1960: 326].
Знаменита енциклопедія «Britannica» обмежилася кількома рядками: «Philology, a term now rarely used but once applied to the study of language and literature. Nowadays a distinction is usually made between literary and linguistic scholarship, and the term philology? Where used, means the study of language – ie, linguistics (qv). It survives in the titles of a few learned journals that date to the 19th century. Comparative philology was a former name for what is now called comparative linguistics (qv). [Britannica 1994: 9: 387]. З словникової статті ясно, що сам термін «філологія» використовується рідко і відноситься до сфери мовознавчих і літературознавчих студій. Найчастіше він означає вивчення мови, а тому порівняльна філологія поступово стає компаративної лінгвістикою. У XIX ст. слово philology, повідомляє словникова стаття, входило в назви деяких навчально-методичних журналів. Таким чином, філологія, в інтерпретації британських лексикографів, постає як щось відумерла.
Бентежить факт відсутності самого поняття і терміна філологія в довідниках філологічного характеру. Так, в «Літературній енциклопедії термінів і понять» (М., 2001) відповідне поняття й термін відсутні, хоча зазначений філологічний метод.
«Я знаю, що це таке, до тих пір, поки мене не запитають, що це таке» – ці слова християнського мислителя Середньовіччя Августина Блаженного, сказані ним з приводу категорії часу, цілком застосовні в роздумах про філології.
З одного боку, ця наука належить до числа найбільш розвинених. Вона має певним предметом, точними методами його вивчення, системою теоретичних висновків і накопичених знань, широкої сферою докладання до суспільній практиці [Волков 2007: 23]. З іншого, філологія залишається наукою невирішених проблем, на які вказують всі, хто з нею стикається.
Звернімося до історії філології та зіставимо розуміння відповідного терміна у вітчизняних представників філологічного знання, починаючи з XVIII століття.
В. К. Тредіаковський, по праву гордо називав себе філологом, свою науку ототожнював з елоквенції «красномовством».
Його молодий сучасник М. В. Ломоносов першим у вітчизняній науці сформулював визначення терміна філолог. У ілюстраційні діалозі з «Короткого керівництва до красномовства» є репліка: «Філіпн. Істинно я почну і постараюся, щоб мені з Філіпна зробитися філологом [1] ». [Ломоносов 1952: 342].
У «Словнику Академії Російської» слова філологія немає, але є три однокореневих слова – філолог, філологічний, філологічно. Якщо філолог в ньому тлумачиться як «любослов» [САР: 6: 488], то потенційне слово філологія означало б «любословія».
Одне з перших визначень терміну філології дав Н. М. Яновський у своєму «Новому Словотолкователь …» (1806): «ФИЛОЛОГИЯ, Гр. Люблені і вчення мов і словесності; наука, яка містить в собі правила та примітки, службовці до загального пізнання мов, їх критики, значення як власного, так і стерпного їх слів і висловів і нарешті всього того, що має відношення до вираження в різних говірками народів як давніх, так і нових. «…» До філології відносяться різні галузі людських знань, крім високих наук математичних і фізичних »[Яновський 1806: III: 987-988].
В. І. Даль у знаменитому словнику науку про слово теж не обійшов. «Філологія, мовознавство, наука чи вивчення древніх, мертвих мов; Вивченням живих мов »[Даль 1980: 4: 534]. Якщо В. І. Даль, гранично звужуючи розуміння філології, зводить її до мовознавства, то більшість наступних авторів розширює розуміння філології, включають в неї і культуроведческого аспект.
В авторитетному «Русском енциклопедичному словнику» І. Н. Березіна терміну філологія присвячені дві статті: «Філологія порівняльна» і «Філологія». Перша трактується ним в дусі компаративістики – провідного напряму в науці тих років, друга – любоязичіе – являє собою короткий нарис змісту цього поняття від античності, де ораторське мистецтво досягло верхів словесної майстерності, до другої половини XIX ст., Коли вона розділилася на дві гілки: «науку про мову та літератури народу» і науку про народ. У першому випадку в центрі уваги залишаються проблеми граматики, критики і герменевтики, а в другому – етнології та культурології (див .: [Березін 1878: 215]). Для того часу таке розуміння філології було помітним кроком вперед.
У «Енциклопедичному словнику» Брокгауза і Ефрона філологія мислиться в складі єдиної історико-філологічної науки і визначається як «наука, що має своїм змістом вивчення творінь людського духу, т. Е. В їх розвитку» (див. Перєїзд .: [Зелінський 1993: 811 ]).
«Енциклопедичний словник» Російського бібліографічного інституту Гранат філологію визначає так: «любов до слова, до вивчення слова-думки» [Ріттер 1926: 511]; «Звернена до пам’ятників сторона історико-філологічної науки» [Там само: 512].
С. С. Аверинцев в «Короткої літературної енциклопедії» філологію визначив як «співдружність гуманітарних дисциплін, які вивчають історію і що з’ясовують сутність духовної культури людства через мовної та стилістичний аналіз письмових текстів». Правда, у цій статті нижче є примітна фраза: «Правильніше бачити в Ф. широку, але внутрішньо єдину і самозаконности форму знання, яка визначається не стільки кордонами свого предмета, скільки специфічним підходом до нього» [Аверинцев 1972: 974].
Для Е. Д. Поліванова філологія – це сукупність дисциплін суспільних наук, що вивчають явища культури, відображені в пам’ятках слова, т. Е. В мові і в літературних джерелах, а також (оскільки інші мистецтва, в свою чергу, тісно прилягають до літератури) і в пам’ятниках інших мистецтв [Поливанов 2010: 129-130].
Р. А. Будагов називав філологію сукупністю наук, які вивчають культуру різних народів, насамперед у тому вигляді, в якому вона виражена в мові, в писемності, в художній літературі [Будагов 1976: 14].
Показовими підсумки дискусії 1979 «Філологія: проблеми, методи, завдання» на сторінках журналу «Літературний огляд». Виступи відомих літературознавців, лінгвістів і філософів Я. Білінкіса, М. Гаспарова, М. Гіршмана, В. Григор’єва, В. Кожинова, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, А. Маркова, В. Федорова про різні аспекти філології не привели до виникнення єдиної концепції базових основ цієї галузі гуманітарної науки.
Через майже двадцять років С. І. Гиндин констатував, що будь-якого єдиного визначення філології немає навіть в спеціально присвячених цій темі роботах Г. О. Винокура. Визначення можна реконструювати завдяки висловлюванням Г. О. Винокура про сутність філологічної роботи. Наприклад, «філолог – не” буквоїд »і не« гробокопач », а просто – кращий з читачів: кращий коментатор і критик. Основний обов’язок філолога саме в тому і полягає, щоб розуміти рішуче все (цит. За: [Гиндин 1998: 5]). Зауважимо, що Г. О. Винокур визначав філологію не прямо, а через структуру тексту і міркування типу: «… немає сумнівів, що читання – це мистецтво, якому треба вчитися … майстер читання і є та людина, яку ми називаємо філологом. Саме ж мистецтво читати в передбачуваному тут сенсі справедливо буде позначати в цьому випадку словом «філологія» »[Винокур 1981: 38-39]. Якщо для Г. О. Винокура філологія – мистецтво читати, то для С. С. Аверинцева філологія – дослідження людського світу, організованого навколо тексту і побаченого через текст [Аверинцев 1972: 975].
Ю. В. Рождественський вважав філологію «средостением між вченням про мову і вченням про літературу». У філології він виділяв загальну філологію, що вивчає співвідношення різних способів і форм застосування мови в суспільно-мовній практиці, обліку та опису сфер спілкування та історичному досвіду нормування суспільно-мовної практики [Різдвяний 1979: 3].
Невипадково, що за останні три роки в науковій періодиці були опубліковані статті з абсолютно однаковою назвою «Що таке філологія?» [Нікітін 2010; Хроленко 2010; Аннушкин 2012]. Публікація О. В. Нікітіна являє собою републікованих забутої статті Ф. Ф. Зелінського «Філологія» в «Енциклопедичному словнику» Брокгауза і Ефрона [Нікітін 2010]. У двох інших міститься авторське розуміння природи філології. Про нього розмова нижче.
Сучасні енциклопедії та словники на питання, що таке філологія, відповідають так.
«Філологія – наука (тут і далі підкреслено нами. – А. Х.), що вивчає культуру, мову і літературу того чи іншого народу» [http://www.glossary.ru].
«Філологія – назва групи дисциплін (лінгвістика, літературознавство, текстологія та ін.), Що вивчають людську культуру через текст» [http://www.lan.krasu.ru].
«Філологія …, сукупність методів і прийомів дослідження пам’яток писемності з точки зору мови, стилю, історичної та етнічної приналежності» [БЕ 2006: 54: 476-477].
Отже, в дефініціях статус філології визначається по-різному:
(1) наука;
(2) назва групи дисциплін;
(3) область гуманітарного знання;
(4) сукупність методів і прийомів дослідження пам’яток писемності.
В умовах відсутності загальноприйнятого визначення терміна можливі й досить несподівані дефініції. Так, в анотації до однієї з монографій стверджується, що в даний час текст розглядається як сфера філології – літературознавчої дисципліни, що вивчає твори писемності з метою встановлення їх особливої організації (виділено нами. – А. Х.) [Авер’янов 2008].
Укладачі зарубіжних енциклопедій зіткнулися з тією ж самою науковедческой проблемою. Французький лінгвіст Ж. Марузо термін філологія тлумачить так: «Це слово зазвичай позначає вивчення літератури взагалі, але більш певним чином (за винятком власне історичних дисциплін – історії, науки про старожитності) – вивчення писемних пам’яток і тієї форми мови, з якою вони нас знайомлять , а в ще більш спеціальному сенсі – вивчення текстів і їх передачі, за винятком дослідження мови, якою займається мовознавство »[Марузо 1960: 326].
Знаменита енциклопедія «Britannica» обмежилася кількома рядками: «Philology, a term now rarely used but once applied to the study of language and literature. Nowadays a distinction is usually made between literary and linguistic scholarship, and the term philology? Where used, means the study of language – ie, linguistics (qv). It survives in the titles of a few learned journals that date to the 19th century. Comparative philology was a former name for what is now called comparative linguistics (qv). [Britannica 1994: 9: 387]. З словникової статті ясно, що сам термін «філологія» використовується рідко і відноситься до сфери мовознавчих і літературознавчих студій. Найчастіше він означає вивчення мови, а тому порівняльна філологія поступово стає компаративної лінгвістикою. У XIX ст. слово philology, повідомляє словникова стаття, входило в назви деяких навчально-методичних журналів. Таким чином, філологія, в інтерпретації британських лексикографів, постає як щось відумерла.
Бентежить факт відсутності самого поняття і терміна філологія в довідниках філологічного характеру. Так, в «Літературній енциклопедії термінів і понять» (М., 2001) відповідне поняття й термін відсутні, хоча зазначений філологічний метод.
